Як Нестайко перемогу комунізму відмінив

Тетяна Шевченко

«Експрес», 2004

Вже чотири десятиліття поспіль дітлашня незмінно захоплюється героями блискучої трилогії Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Пригоди Яви і Павлуші, як, втім, і корови Контрибуції та «п’ятипудової льохи Манюні, противної і плямистої, як географічна карта», запам’ятовуються на все життя. Недарма ж цю книжку у 1979 році рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури занесено до особливого почесного списку Г.Х. Андерсена.

А сьогодні цю книжку в новій редакції випускає у світ видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Напередодні презентації наша кореспондентка попросила письменника, автора багатьох прекрасних творів, поділитися своїми відчуттями з читачами «Експресу».

— Що для вас особисто означає вихід нової редакції?

— Для мене це, перш за все, своєрідне свято. Ми з Іваном Малковичем, директором видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», довгий час працювали над новою редакцією. І, як на мене, вийшла прекрасна книжка в оформленні художників Анатолія Василенка, Світлани Підопригориної та Владислава Єрка. Особливо ж приваблює теплий помаранчевий колір обкладинки. В усякому разі мені, дружині, дочці і моїм онукам сподобалося.

— Чим викликана потреба нової редакції?

— Мої герої Ява і Павлуша народилися ще 1963 року, а перше видання побачило світ у 1964 році. Зрозуміло, були й якісь ідеологічні нашарування, які тепер муляють очі. А хочеться, щоб книжка й далі жила.

— Чи не складно це — дописувати і переписувати?

— З одного боку — складно, а з другого — я навіть мав насолоду, бо знову пережив у Васюківці всі пригоди з Явою і Павлушею, знову перечитав книжку, і дещо навіть мені сподобалося. (Усміхається). Ну а робота є робота. Я сам працював тридцять років редактором у видавництві «Веселка», так що розумію значення редагування.

— Я чула, що «Тореадори...», яких ми знаємо тепер, не відразу народилися...

— Усе почалося з життєвих фактів. Наприклад, колись під час полювання я познайомився з дуже самостійним хлопчиком. Його звали Ява Рень, так само, як мого майбутнього героя. А ще, гостюючи у приятеля-художника Василя Євдокименка, я почув про цікаву пригоду. Тоді з наказу Хрущова насіювали цілі плантації кукурудзи, і два хлопчаки там справді заблукали. Ці факти й лягли в основу моїх оповідань «Пригода в кукурудзі» та «Тореадори з Васюківки». З них згодом виросла повість «Пригоди Робінзона Кукурузо». А вона, своєю чергою, стала першою частиною «Тореадорів з Васюківки». Потім я дописав ще дві інші частини — «Незнайомець з тринадцятої квартири» та «Таємниця трьох невідомих». Окремі частини багато разів виходили в різних країнах. А 1973 року вперше вийшла трилогія під назвою «Тореадори з Васюківки». Вона витримала сім видань українською мовою, а теперішнє — вже восьме. Окрім цього, є багато ще й перекладних видань.

— Яка частина суто ваших біографічних речей є в цій книжці?

— Я сам часто бував у селі, і мені добре відоме сільське життя. А те, що в Києві відбувається, теж писав з власних вражень, бо сам киянин. Про життя на кіностудії знав, бо бував там, а що стосується театрального життя, то я свого часу працював у театрі статистом. Коротко кажучи, все, що написано, пов'язане з моїми особистими переживаннями. Історія з Робінзоном Кукурузо реальна. Просто я дозволив собі, як мені здавалося, дуже чемно пожартувати з письменників, з якими я полював. Щоправда, вони себе впізнали, і дехто почав слати листи до ЦК КПУ і т. ін.

Мав я прикрощі й через текст в епізоді, де мої герої шукають рушницю, яку втопив мисливець. Там написано, що цю рушницю знайдуть через триста років, при комунізмі. А Хрущов уже на той момент призначив комунізм на 1980 рік. Отже, вийшло, що я трошечки відсунув термін побудови комунізму. Тож з'явилася стаття в «Літературній Україні», яка називалася «Робінзон з онучею», пішли скарги у ЦК. Але, слава Богу, і в ЦК тоді сиділи недурні люди. На додачу ще й Хрущова зняли у тому ж році. Одним словом, я не загинув. (Сміється). Але це все дурниці. Першу книжку «Пригоди Робінзона Кукурузо» і наступні згодом переклали майже двадцятьма мовами.

— Ваші твори не раз екранізувалися...

— Оповідання, з якого починалися «Тореадори...», лягло в основу однойменного тричастинного телевізійного фільму. Він у 1968 році здобув ґран-прі на фестйвалі у Мюнхені, а у 1969-му — головну премію на кінофестивалі в Австралії. А ось «Робінзона Кукурузо» екранізувати не вдалося, хоча вже навіть їздили вибирати натуру, а я одержав аванс. Річ у тім, що одна дуже впливова людина виступила на обговоренні й «зарізала» фільм. А з нею ніхто сперечатися не міг...

Пізніше екранізувалися й інші мої твори, зокрема «Чудеса в Гарбузянах» та «Одиниця з обманом».

— Читачі вам багато пишуть?

— Дуже. У теперішньому виданні навіть опубліковані деякі з листів. Діти часто пишуть, що читають «Тореадорів з Васюківки» під час хвороби, сміються і завдяки цьому скоріше одужують. Це мені особливо приємно. Навіть сьогодні я одержав листа з Дружківки, з Донецької області. Працівники і читачі бібліотеки № 2 хочуть присвоїти своїй бібліотеці моє ім'я.

— Як ви оцінюєте нинішнє становище дитячої літератури в Україні?

— До дитячої літератури серйозного ставлення у можновладців і держави взагалі немає, інакше б розвивалися державні видавництва. Тепер взагалі важкий час усім українським письменникам. І мені навіть не дуже зручно перед своїми друзями-літераторами. У мене ж бо виходили книжки, ось і зараз вийшла в дуже гарному оформленні. Почуваюся наче винним.

— Над чим ви тепер працюєте, про що пишете?

— Пишу п'єси-казки для театрів ляльок. Є серед них створені за народними мотивами, а є й суто авторські. Конкретні сюжети не хочу переказувати. Одне скажу: скрізь обов'язково добро перемагає зло.

— Ви вірите, що добро перемагає зло не тільки в казках, але і в житті?

— Звичайно! Обов'язково! Якщо не вірити в це, то навіщо тоді жити на світі? Зло — тимчасове, а добро — вічне. Правда, життя швидкоплинне і кінчається не добром, а домовиною. Та це вже закон природи. Але я вірю, що душа не вмирає, вірю, що померлі якось впливають на життя нащадків. І, якщо предки добрі, то допомагають.

Тетяна Шевченко, «Експрес»