// Події

29 січня відійшов у вічність Дмитро Павличко

29 січня — у день пам'яті Героїв Крут — відійшов у вічність класик сучасної української літератури, великий Поет і великий Громадянин, співавтор Декларації про Незалежність України — ДМИТРО ПАВЛИЧКО (28.09.1929–29.01.2023).
Неймовірний темперамент і жага до життя круто заносили Поета на шалених віражах ХХ століття, однак любов, як найвірніший компас, непомильно виводила його на сонячні шляхи правди і повертала до себе справжнього. Його пісню «Два кольори» з її прихованими смислами знає чи не кожний українець, а його книжка любовної лірики «Таємниця твого обличчя» — непроминальна сторінка у скарбниці української поезії.

Свого часу справжньою подією став вихід книж­ки поета «Правда кличе!» (1958) з вір­­шем «Коли помер кривавий Торквемада…» з більш ніж оче­вид­ними на­­тяками на смерть тирана Йосипа Ста­лі­на — «що здох тиран — але стоїть тюрма!». 18-тисячний наклад книжки знищили, але вірш став одним із перших знаків звіль­нення україн­ської поезії з лабет радянської цензури. Гадаю, що цей вірш не втратить актуальності й тоді, коли здохне теперішній кремлівський Торквемада…

Українці назавжди вдячні Дмитрові Павличкові і за очолюваний ним «Всесвіт», який публікував українські переклади найголосніших світових літературних новинок швидше за московські видання, і за сміливе відкриття Антонича у 1967-му році, і за український 6-томник Шекспіра, і за пам'ятник Шевченкові у центрі Варшави, відкритий стараннями Павличка, і за його вагому лепту у Акті Проголошення Незалежності...

Хай царствує у Небесах Ваша полум'яна душа, дорогий Майстре… Дякую, що колись давно благословили й мене у поетичний світ…
Найсвітліша пам'ять... Найщиріші співчуття Вашій дивовижній музі — пані Богдані, Вашій турботливій доньці Роксолані і всій родині...

* * *
Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.
У сни свої благословенні й віщі
Я відійду самотньо на зорі.

Тоді прийди, кохана, кроком тіні,
Та серця ти за тим собі не рви,
Що все життя віддав я Україні,
Тобі ж — пучок могильної трави.

Я знаю, мила, це несправедливо,
Та поділить інакше я не міг,
Бо й ця трава — так само вічне диво,
Як дивина найкращих днів моїх.