ДО 70-РІЧЧЯ НАШОГО ЗЕМЛЯКА ВОЛОДИМИРА РУТКІВСЬКОГО

«Одеські вісті» Людмила ЩЕРБАКОВА, 19.04.2007

Його люблять не лише українські діти. Ще 25 років тому юний читач з Німеччини запевняв В. Рутківського, що крім його книжки «Бухтик з тихого затону», ніякої іншої більше не читатиме. Дівчинка з Московської області просить Володимира Григоровича дати адресу головної героїні його повісті «Ганнуся». Великі ентузіасти українського книговидання брати Капранови вважають, що Володимир Рутківський сьогодні є найкращим українським письменником. А одеська школярка присвятила В. Рутківському вірша, котрий закінчується такими словами:

Писателей в мире таких

не бывает,

А если бывает —

так только один.

Народився Володимир Григорович Рутківський в селі Хрестителеві в учительській сім’ї. До школи пішов в Богодухівці, а атестата зрілості отримав у Великій Бурімці. Тут, на високому урвищі, над присульськими болотами, все дихало загадкою і старовиною. Ще б пак – адже на місці цього села літ дев’ятсот тому стояло загадкове містечко-фортеця Римів, тут члени шкільного археологічного гуртка, старостою якого був В. Рутківський, у 1954 році допомогли визначному українському археологові академіку Шовкоплясу розкопати найстаріше з відомих на той час стародавніх поселень в Україні...

Володимир Рутківський навчався в Одеському політехнічному інституті, працював на Одеському суперфосфатному, проте незабаром зрозумів, що справжнє його покликання — література. Тому він перейшов журналістом в Одеський облтелерадіокомітет. Радіослухачам 60 — 70 років знайомі його молодіжні радіожурнали «Горизонт», «Солдатські зустрічі», «Моя міліція». В перебудовчі часи — з 1992 по 2001 роки — він очолював провідний в «Одесских известиях» — «Одеських вістях» відділ соціальних проблем. Як журналіст нагороджений Почесною грамотою Одеської облдержадміністрації.

В радянські часи мав складні стосунки з владними комуністичними структурами. В жовтні 1969 року його ім’я згадується в закритому листі ЦК КПУ як «ідейно незрілого» поета, в зв’язку з чим був розкиданий набір його поетичної збірки «Експромт». В 1970 році колега-письменник звернувся до обкому партії, обласного КДБ та Одеської письменницької організації з заявою про те, що «на Одесском областном радио засела группа украинских буржуазных националистов во главе с оголтелым Владимиром Руткивским...» Роком пізніше група одеських радіожурналістів, серед яких був і Володимир Григорович, виступила на захист свого колеги, якого Одеський обком партії звільнив з роботи з забороною надалі працювати в засобах масової інформації. Вони дійшли до обласного прокурора, який скасував це рішення. Це був чи не перший випадок в тодішньому Союзі, коли було скасоване рішення обкому. Після того Володимирові Григоровичу довелося на деякий час залишити межі України.

В літературі В. Рутківський починав як поет, до його творчості схвально поставилися Павло Тичина та Олесь Гончар. На його рахунку – поетичні збірки «Краплини сонця», «Плоти», «Повітря на двох», «Знак глибини», «День живої води» та інші. Разом з Борисом Олійником, Петром Осадчуком, Романом Лубківським, Віталієм Коротичем гідно представляв молоду українську поезію на 5-й Всесоюзній нараді молодих літераторів у Москві в 1968 році. Водночас писав і прозу для дітей. Та оскільки писав про те, що вважав за доцільне, а не те, що було вигідно тодішній владі, то офіційне ставлення до нього невдовзі стало більш ніж прохолодним. «В той час, коли весь радянський народ бореться з релігією, Рутківський підсовує нам всіляку чортівщину» — ці слова належали одному з тодішніх редакторів українських журналів. Тож В. Рутківський самотужки переклав свої твори «Ганнуся» та «Бухтик з тихого затону» російською мовою і запропонував їх московському видавництву «Детская литература», яка їх видала негайно. До речі, «Бухтик...» на Всесоюзній нараді дитячих казкарів у 1985 році був визнаний однією з кращих дитячих казкових повістей за 12-ту п’ятирічку. Рецензенти відзначали глибоке проникнення в тему, легкість та доступність викладу і особливий, притаманний лише В. Рутківському, гумор. Забігаючи вперед, можна стверджувати, що ці риси характерні і для подальших творів нашого земляка.

Проте й після цього успіху радянські українські видавництва не поспішають друкувати В. Рутківського. Лише в 1988 році у «Веселці» вийшла збірка його казкових повістей «Гості на мітлі», яка одразу ж щезла з книжкових прилавків.

Тоді ж В. Рутківський переходить на історичну тематику. Він прагне довести, що українська історія нічим не поступається англійській чи французькій, не кажучи вже про російську чи американську. І це йому блискуче вдається.

В 1991 році журнал «Однокласник» присудив В. Рутківському премію імені М. Трублаїні за повість-легенду «Сторожова застава», дії якої розгортаються у Великій Бурімці. Цікаво, що цю премію Рутківський поділив разом з Кіром Буличовим. Іншими словами, твір нашого земляка нічим не поступався творові всесвітньо відомого фантаста. Проте якщо К. Буличов отримав за нього Державну премію Росії, то наш земляк видав «Сторожову заставу» лише у 2001 році, і то власним коштом.

Ця повість була відзначена літературною премією імені Лесі Українки. У 2005 році київське видавництво «Зелений пес» видало у трьох книжках історичний роман для юнацтва «Сині Води». В цьому романі автор, спираючись на історичні дані, стверджує, що першим, хто дав нищівну відсіч татаро-монгольським поневолювачам, були не Дмитрій Донськой чи залізний Тамерлан, а наші славетні пращури-українці. Роман був відзначений премією Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого.

Тільки-но у найпрестижнішому видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» побачив світ ще один історичний роман В. Рутківського «Джури козака Швайки». Ті з колег В. Рутківського, що вже встигли з ним познайомитися, стверджують, що він має стати першим українським бестселером. Своє 70-річчя Володимир Григорович зустрічає у розквіті творчих сил. На його столі лежить казкова повість «Щирик з роду крилатих ящерів», що разом з «Бухтиком з тихого затону» та «Гостями на мітлі» мають скласти казкову трилогію. Нещодавно автор закінчив роботу над автобіографічною повістю «Потерчата». Побажаємо ж йому нових злетів і здобутків в нелегкій, але такій потрібній для всіх нас праці!

Людмила ЩЕРБАКОВА, 19.04.2007