Антуан де Сент-Екзюпері (1900–1944)
Антуан де Сент-Екзюпері — видатний французький письменник, класик світової літератури.
«Втративши в чотирирічному віці батька, він ріс лише з матір’ю, яка всіляко підтримувала і розвивала синові захоплення. Антуан був непосидою і мрійником. Придумував ігри, складав казки, писав вірші, малював, грав на скрипці, вічно щось креслив і майстрував.
Закінчивши школу, Антуан надумав стати морським офіцером, але, вступаючи до військово-морського училища, провалився на іспиті з літератури, бо замість твору про патріотизм солдата першої світової війни, написав: «Я не був на війні, і не хочу говорити з чуток».
Екзюпері стає студентом Академії мистецтв, вивчає архітектуру, проте, це не дає йому справжнього задоволення. Виходець з аристократичної сім’ї, він міг би посісти не останнє місце у «вищому» світі, але фальшиве й пустопорожнє життя того світу його не цікавило. Він кидає академію і йде до війська. Служить рядовим авіаційного полку, а у вільні години бере платні уроки в цивільних льотчиків, які вчать його літати на старенькому літаку. Авіація назавжди входить в життя Екзюпері.
Невдовзі він стає військовим льотчиком, але зазнає першої тяжкої аварії, і його комісують. Наступні чотири роки, мабуть, найнецікавіші в біографії письменника: він працює клерком на черепичному заводі, а тоді торговим агентом автомобільної фірми. А далі — знову улюблена авіація: Екзюпері літає на гідроплані, випробовує літаки, доставляє пошту в Північну Африку, стає начальником французького аеродрому, закинутого в африканських пісках, директором філіалу авіакомпанії в Південній Америці... Він літав над океаном, над горами й пустелями, прокладав нові траси, рятував друзів, які зазнавали аварій, багато разів сам зазнавав аварій, лише дивом уникаючи смерті. Одного разу він упав серед пустелі, і його врятували бедуїни... Ремесло льотчика дало йому особливе бачення світу. Він мовби дивився на землю з висоти польоту, гостріше відчуваючи невидимі зв’язки між людьми.
І Сент-Екзюпері починає писати. Уже перший його роман «Пошта на Південь» (1929) отримав схвальні оцінки читачів та критики. Ще більший успіх мала повість «Нічний політ» (1931), а третя книга «Планета людей» (1939) принесла Антуанові де Сент-Екзюпері світову славу. З початком другої світової війни письменник зголошується до армії. Комісія визнає його непридатним до польотів, але ціною неймовірних зусиль Сент-Екзюпері добивається свого і знову стає військовим льотчиком. Коли фашисти захопили його батьківщину, йому довелося емігрувати до США. Там він пише повісті «Військовий льотчик» (1942) та «Лист до заручника» (1943). Ці книги стали дійовою зброєю французького Руху Опору.
В Америці Екзюпері написав і свій найзнаменитіший твір — казку «Маленький принц» (1943), яка стала останнім завершеним твором письменника. У нього було ще багато задумів, проте Екзюпері знову добивається права сісти за штурвал військового літака. Він уже немолодий, до того ж покалічений. Та хіба це може його стримати? Влітку 1944-го 44-річний майор Сент-Екзюпері дістає дозвіл ще на дев’ять бойових польотів. З дев’ятого польоту він не повернувся, навічно залишившись у небі разом зі своїм Маленьким принцом…»
(З передмови до «Маленького принца»)
У видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
- «Маленький принц», переклад Олега Жупанського за редакцією Анатоля Перепаді та Івана Малковича. Ілюстрації Владислав Єрка.
Це — одна з найживописніших ілюстраторских вершин Єрка. Майже три роки він працював над цією книжкою — однією з найгеніальніших і найпроникливіших повістей 20-го століття, яка повинна була побачити світ ще 2007 року... Не сумніваюся, що публікація цієї книги з розкішним ілюструванням Єрка у поєднанні із найзнаковішими ілюстраціями самого Сент-Екзюпері спричинила б справжню «екзюперіманію» серед українських читачів різного віку. Але — «не так тії воріженьки, як добрії люди...» Маємо надію, що Єркова версія «Маленького принца» колись таки побачить світ — як не тепер, то в четвер...
(Іван Малкович)
