Олесь Семерня (1936 — 6.07.2012)

Олесь Семерня — один із найяскравіших представників наївного українського малярства — народився 2 серпня 1936 року в селі Миколаївка Бердянського району Запорізької області.

Його мама — Марія Андріївна Касьян, батько — Федір Григорович Семерня. За те, що мама в часи німецької окупації працювала санітаркою у німецькому шпиталі, Олеся разом з матір’ю та молодшим братом наприкінці 40-х років було вислано в місто Джезказган Карагандинської області у Казахстані. Після армії Семерня повернувся в Україну — у місто Возенесенськ Миколаївської області. Там одружується й починає малювати. Проте майже ніхто (зокрема й дружина — медик з вищою освітою) не сприймає його «неправильного» малювання. Не знайшовши підтримки і розуміння, Олесь втікає від цивілізації "в бур'яни", веде мандрівний спосіб життя, далі знаходить пристанівок у с. Крива Пустош на Миколаївщині, а згодом покидає Україну. Тривалий час живе і творить у Бєльцах (Молдова), але не пориває зв'язків з Україною. Перша виставка Семерні відбулася в Миколаєві на початку 80-х років, яку організував місцевий мистецтвознавець Валерій Малина. Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). Роботи Олеся Семерні зберігаються в колекціях Павла Загребельного, Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Івана Малковича, Миколи Волги та інших відомих діячів української культури. На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця.

«КОЗАК МАМАЙ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ»

«Коли вам запраглося погрітися, подихати рідним прастепом чи відійти душею, згадайте собі картини Олеся Семерні.

В них — здоров’я нації, і справжня сутність споконвічної української душі, що злагідна розмовляє з Богом і зорями, з дитиною і стеблиною, з сумними волами і веселими квасольками овечок.

Та найбільше — сама з собою.
Там — потужний і добрий талант, що творить єдину Україну, тому іноді аж важко впізнати — це Карпати чи український південь, і тільки розпечене ольвійське сонце, що з’яскравлює всі барви, безпомильно вказує на художникове коріння.
Там — неприкаяний козак Мамай з тихим коником і жменькою суто дитячих хитрощів.
Там — дуже самотній чоловік, який посеред звихненого світу розповідає золоту казку нашого дитинства.
Тож дай йому, Боже, здоров’я і натхнення».
(Іван Малкович)

В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ»:

• «Ой ти, коте Марку», 1993