Коротка адреса цієї сторінки
 

Леонід Глібов

Glibov.jpg


Леонід Глібов [21. II. (5. III) 1827, с. Веселий Поділ, Полтавщина — 29. 10. (10. XI) 1893, Чернігів] — знаменитий український байкар, проникливий лірик і видатний дитячий поет.

Народився в родині управителя поміщицького маєтку. Навчався спочатку вдома: вчителькою його була мати Орина Гаврилівна, культурна та освічена жінка. Змалечку Леонід дуже любив всякі рослини, охоче доглядав за квітами, за що його прозвали "квітчастим королем". До нього навіть "прилипло" жартівливе привітання: "Здоров був, Льолику, квітчастий королику!"

З 1840 року вчився в Полтавській гімназії. На початку 1847 року видав книжечку "Стихотворения Леонида Глебова 1845 и 1846". Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності - інспектор гімназії зробив Глібову "внушение" та пригрозив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати.

Того самого року важка хвороба змусила Глібова перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безбородька, вихованцями якого свого часу були М. Гоголь та Є. Гребінка. Під час навчання він 1953 року на сторінках неофіційного відділу "Черниговских губернских ведомостей" друкує близько тридцяти українських байок, започаткувавши новий напрям у своїй творчості. Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі.

1858 року поет переїздить до Чернігова, де дістає посаду вчителя географії в місцевій чоловічій гімназії, а згодом призначається наглядачем благородного пансіону при ній. Л. Глібов був учителем Петра Косача — батька Лесі Українки. Учні завжди з повагою відгукувалися про свого вчителя, знали напам'ять його байки.

Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі "Основа", що з 1861 p. виходив у Петербурзі. В середині 1861 р. поет почав видавати тижневик "Черниговский листок" (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання "Основи". Значну частину статей для "Черниговского листка" писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами. Глібов сам був його і редактором, і автором, і коректором.

1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З'явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена. «Черниговский листок» заборонили і встановили поліційний нагляд за Глібовим. Розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Позбавлений роботи, Глібов 30 жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини.

Біда за бідою підкрадається в родину Глібових. Спочатку Леонід Іванович втратив улюблену доньку Ліду, потім померла його дружина. Після цих бід Глібов надовго замовк. Наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею.

Справжнє творче палання повернулося до Глібова наприкінці життя. Він починає друкуватися в галицьких журналах «Дзвінок» і «Зоря». За останні чотири роки письменник створює українською мовою більше, ніж за весь попередній час. Популярність його зростає. Протягом 1890-1893 років байкар написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Ці дотепні, щирі, досконалі за формою твори друкувалися під псевдонімом «дідусь Кенир», В пошані й славі, але майже зовсім сліпим доживає Л. Глібов останні свої дні. 10 листопада (29 жовтня) 1893 року від астми й хвороби серця на 66 році життя його не стало. Ясного й теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета, який свого часу писав:

«Висне небо синє.
Синє, та не те.
Світить, та не гріє
Сонце золоте...» 

В «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ»:

 
A-BA-BA-GA-LA-MA-GA Logo